Всеукраїнська інформаційно-просвітницька кампанія "ДЛЯ ДІТЕЙ суспільство без бар'єрів

ДІТИ З ОСОБЛИВИМИ ОСВІТНІМИ ПОТРЕБАМИ

Поняття «діти з особливими освітніми потребами» широко охоплює всіх дітей, чиї освітні проблеми виходять за межі загальноприйнятої норми. Воно стосується дітей з особливостями психофізичного розвитку,обдарованих дітей та дітей із соціально вразливих груп ( наприклад, вихованців дитячих будинків тощо).

У довідковій літературі обдарованість визначається комплексом задатків і здібностей, які потенційно за сприятливих умов дають змогу досягти значних успіхів у певному виді діяльності чи діяльностей.

Діти з особливостями (порушеннями) психофізичного розвитку мають відхилення від нормального фізичного чи психічного розвитку, зумовлені вродженими чи набутими розладами.

Діти з особливостями психофізичного розвитку

Залежно від типу порушень виділяють такі категорії дітей:

· з порушеннями слуху;

· з порушеннями зору;

· з порушеннями інтелекту;

· з мовленнєвими порушеннями;

· з порушеннями опорно-рухового апарату;

· зі складною структурою порушень (розумово відсталі, сліпі чи глухі, сліпоглухонімі та ін.);

· емоційно-вольовими порушеннями та дітей з аутизмом.

Поділяють:

- вроджені порушення, спричинені шкідливим впливом на плід генетичних факторів, інтоксикацій, інфекцій, травм, порушенням живлення, гормональними розладами, резусною несумісністю груп крові матері та дитини, впливом медичних препаратів, алкоголю,наркотичних та отруйних речовин.

- набуті порушення зумовлені, переважно, різноманітними шкідливими впливами на організм дитини під час народження та у наступні періоди розвитку (механічні ушкодження плоду, тяжкі пологи, пологова асфіксія, крововиливи у мозок, інфекційні захворювання тощо).

Діти з особливостями психофізичного розвитку мають, як і всі діти, певні права, серед яких і право на отримання якісної освіти.

КІЛЬКА ПОРАД ВИХОВАТЕЛЮ

( освітня робота з дітьми із затримкою психічного розвитку)

· Зосередьте увагу на сильні сторони дитини і спирайтеся на них у процесі навчання. Водночас, будьте готові, що доведеться поступово заповнювати прогалину у знаннях, вміннях і навичках.

· Подавайте зміст навчального матеріалу невеликими частинами, використовуючи мультисенсорний підхід ( слуховий, візуальний, маніпуляцій ний). Якомога більше повторюйте та закріплюйте вивчене.

· Заохочуйте дитину. Підтримуйте позитивну мотивацію навчання.

· Дещо сповільніть темп навчання, зважаючи на знижені психічну витривалість і розумову працездатність дитини. Будьте терплячими, якщо дитині необхідно пояснити чи показати щось багаторазово. Віднайдіть оптимальний варіант взаємодії з нею (поясніть новий матеріал до заняття, на занятті дайте алгоритм дій тощо).

· Розчленовуйте завдання на окремі невеликі частини. Усні інструкції давайте по одній , доки дитина не навчиться утримувати у пам’яті одразу кілька.

· Практикуйте прикладне застосування набутих дитиною знань.

· Спільно з дитиною покроково аналізуйте виконання завдання.

· Урізноманітнюйте навчальну діяльність, однак, забезпечуйте плавний перехід від одних видів діяльності до інших.

· Завдання мають відповідати можливостям дітей та виключати відчуття стійких невдач.

· Надавайте дитині достатньо часу для виконання завдання, водночас надто тривале виконання однієї вправи може стомити її.

· Не перекладайте подолання проблем у навчанні виключно на батьків. Допомагайте їм усвідомлювати найменші успіхи дитини та закріплювати їх. Діти з труднощами у навчанні потребують доброзичливого ставлення.

· Подолання труднощів у навчанні- це результат спільної тривалої та копіткої роботи педагогів, психологів, батьків і навіть терапевтів.

КІЛЬКА ПОРАД ВИХОВАТЕЛЮ

( робота з дітьми із порушеннями зору)

· Через кожні 8-10 хвилин дитина має 1-2 хвилини перепочити, роблячи спеціальні вправи.

· Освітлення робочого місця дитини має бути не менше 75-100 кд/м².

· В унаочненнях доцільно збільшити шрифт, фон зробити не білим, а світло-жовтим чи світло-зеленим.

· Давайте можливість дитині підійти до дошки чи унаочнення, щоб краще роздивитися написане, розміщене на ній.

· Озвучуйте те, що розміщуєте чи малюєте (пишете) на дошці.

· Зверніть увагу на якість роздавального матеріалу: має бути матовий, а не глянцевий папір, шрифт великим і контрастним.

· Дитині з порушеннями зору потрібно більше часу для виконання вправ.

· Не затуляйте дитині джерело світла.

КІЛЬКА ПОРАД ВИХОВАТЕЛЮ

( діти із гіперактивністю та дефіцитом уваги)

Серед характерних ознак гіперактивності з дефіцитом уваги можна виділити надмірну активність, порушення уваги, імпульсивність у соціальній поведінці, проблеми у стосунках з оточуючими, порушення поведінки, труднощі у навчанні, низьку самооцінку тощо.

Якщо дитині вчасно не надається психолого-педагогічна допомога, у підлітковому віці цей стан може перерости в антисоціальну поведінку. Діти із гіперактивністю та дефіцитом уваги потребують допомоги психолога, невропатолога, терапевта, батьків. В окремих випадках може знадобитися медикаментозне лікування.

· На занятті найдоцільніше садити дитину за перший стіл, вона менше відволікатиметься.

· Види діяльності на занятті мають бути структурованими для дитини у вигляді картки чітко сформульованих дій, алгоритму виконання завдання.

· Вказівки мають бути короткими та чіткими, повторюватися кількаразово.

· Дитині важко зосередитися, тому її потрібно кількаразово спонукати до виконання, контролювати цей процес до його завершення, адаптувати завдання таким чином, щоб дитина встигала працювати у темпі всієї групи.

· Домагайтеся виконання завдання і перевіряйте його.

· Знаходьте різноманітні можливості для виступу дитини перед групою ( наприклад, як виконував завдання, що робив під час чергування тощо).

· Навчальний матеріал потрібно по можливості унаочнити настільки, щоб він утримував увагу дитини.

· Хваліть дитину, використовуйте зворотній зв’язок, емоційно реагуйте на найменші її досягнення, підвищуйте її самооцінку, статус у колективі.

· Необхідно постійно заохочувати дитину,рідше явно вказувати на хиби, віднаходити коректні способи вказати на помилки.

· Потрібно виробляти позитивну мотивацію у навчанні.

· Спирайтесь на сильні сторони дитини, відзначайте її особливі успіхи, особливо у діяльності, до якої він виявляє інтерес.

· У разі епатажних чи неадекватних проявів чи дій дитини, дотримуйтесь тактики поведінки, обраної командою фахівців.

· Тісно, якомога частіше спілкуйтеся і співпрацюйте з батьками учня.

Організація роботи з дітьми з раннім дитячим аутизмом

Особливості дітей з синдромом РДА:

1)нерухомий або «наскрізний» погляд;

2) не любить фізичний контакт, уникає обіймів;

3) неадекватна реакція на нове;

4) відсутність контакту з однолітками ( не спілкується, спроби втекти);

5) любить іграшки звукові і ті, що рухаються;

6) агресія до тварин, дітей,ауто агресія;

7) затримка навичок жування, самообслуговування;

8) відмова від спілкування, ехолалія, мова про себе в 3-ій особі: «Оленка не може поїсти»;

Допомога дитині: заняття з психологом, забезпечення уваги ілюбові, почуття безпеки, привчати до доторкувань, мімічних реагувань, самостійності, музики,віршів, складання пазлів.

Корекційна робота

І етап: встановлення емоційного контакту, подолання негативізму у спілкуванні з дорослими, нейтралізація страхів.

Дорослим слід пам’ятати про 5 «не»:

1) не говорити голосно;

2) не робити різких рухів;

3) не дивитись пильно в очі дитини;

4) не звертатись прямо до дитини;

5) не бути занадто активним і нав’язливим.

Для встановлення контакту треба знайти підхід, що відповідає можливостям дитини,визвати її на взаємодію з дорослим. Контакти і спілкування базуються на підтриманні елементарних,ефективних проявах і стереотипних діях дитини посередництвом гри. Наприклад: дитина махає руками- дорослий організовує гру «Метелики літають», дитина бігає по колу – гра «Дожену» і т.д. Для організації початкових етапів спілкування дорослий повинен спокійно і зосереджено займатись чимось, наприклад, розмальовувати щось,пересипати мозаїку і т.д. Вимоги спочатку повинні бути мінімальними. Успіхом можна вважати те, що малюк погоджується бути поряд, пасивно слідкує за діями дорослого. Якщо дитина не виконує завдання, її увагу слід переключити на більш легке, не можна наполягати, доводити дитину до негативної реакції. Після закінчення завдання треба разом порадіти успіху. Для підняття настрою організовуються ігри з емоційними яскравими враженнями: музикою,світлом,водою,кульками, мильними бульбашками. Хвилини сенсорної ауто стимуляції, звичні для аутичних дітей (часто проявляють потяг до світла, води, музики), посилюють в таких іграх необхідний навчальний момент. Емоційний дискомфорт дитини зменшується шляхом постійного контролю. Одним з показників такого стану є моторика ( визначити, наскільки малюк скутий), а також здавленість та сила голосу, посилення стереотипних рухів.

Пом’якшенню страхів сприяють спеціальні ігри, в яких підкреслюється безпечність ситуації.

Потрібно ретельно підбирати ігри, книжки, вірші,відкидаючи ті, що можуть емоційно травмувати дитину.

Другий етап: подолання труднощів цілеспрямованої діяльності дитини.

Навчання спеціальним нормам поведінки, розвиток здібностей.

Для дітей з аутизмом дуже важлива цілеспрямована діяльність. Вони швидко втомлюються, відволікаються, навіть від цікавих занять. Попередженню цього сприяє часта зміна видів діяльності і врахування бажання і готовності дитини взаємодіяти з педагогом. Змістовою стороною занять з дитиною є діяльність, яку вона любить, яка додає стану приємних сенсорних відчуттів, тобто потрібно враховувати інтереси та уподобання дитини.

На початку роботи з дитиною активно обігруються її стереотипи.

Під час навчання дорослий знаходиться позаду дитини, непомітно надає допомогу, створює відчуття самостійного виконання дії.

Потрібно дозувати похвалу, щоб не виробити залежності від підказки. Неадекватна реакція у дитини свідчить про перевтому або нерозуміння задачі.

У дитини з аутизмом є специфічна потреба у збереженні постійності в обстановці, слідування заведеному порядку. Потрібно дотримуватись режиму, використовувати картинки, малюнки, чергувати працю та відпочинок.

Специфічні прийоми треба використовувати для соціальної адаптації. Дорослий повинен не лише зацікавити дитину, а зрозуміти внутрішній світ, стати на її позицію розуміння дійсності.

Перш за все, коригується емоційна сфера. Емоційні процеси в нормі є тією сферою психічного буття, котра заряджає та регулює всі останні функції: пам’ять, увагу, мислення і т.д. Нажаль, у дітей – артистів з великими зусиллями формуються вищі почуття: співчуття, співпереживання. Не формується у них правильне емоційне реагування в різноманітних ситуаціях, розрізнення емоційних станів за зовнішніми проявами ( через міміку, жести, пантоміміку), розуміння суті поведінкових реакцій та, відповідно, реагування на них. На це спрямована робота з корекції емоційно-афективної сфери.

На основі результатів обстеження дитини складається індивідуальна програма корекції.

КІЛЬКА ПОРАД ВИХОВАТЕЛЮ

*встановити позитивний емоційний контакт;

*використовуються стереотипи дитини;

*навчати дитину мові почуттів, фіксувати увагу на емоційному стані людей і тварин;

*навчати поведінковій етиці на емоційній основі, аналізувати світ емоцій;

В подальшому розвиток творчих здібностей та уяви дозволяє дитині адекватно сприймати літературні казки.

*педагогам не слід використовувати травмуючи слова: «ти злякався…, «не вийшло…». Завдання педагога-попередити наростання негативізму, подолати комунікативний бар’єр.

*одним з напрямків роботи є соціально-побутова адаптація дітей, формування навичок самообслуговування.

(За методичним посібником Савчук Л.О інклюзивна освіта «Особливі» діти в навчанні).

Особливості дітей з аутичним спектром

та організація ігрової діяльності з ними

Аутизм – це хворобливий стан психіки дитини, що характеризується послабленням зв’язків із реальністю; виявляється в зосередженості на власних переживаннях,обмеженні спілкування з іншими людьми. Хворі діти на аутизм створюють свій власний світ марення, їх важко повернути до дійсності.

Основна особливість дітей з аутизмом — це прагнення уникати контакту з іншими людьми. Дитина ні на кого не дивиться, не спілкується з тими, хто довкола. Зорова увага дітей з аутизмом украй вибіркова і дуже короткочасна, дитина дивиться наче повз людей, не зауважує їх і відноситься до них як до неживих предметів. Водночас їй характерна підвищена вразливість, її реакції на те, що оточує часто непередбачувані і незрозумілі. Така дитина може не зауважувати відсутності близьких родичів, батьків і надмірно хворобливо і збуджено реагувати навіть на незначні переміщення і перестановки предметів в кімнаті.

Для дітей з аутизмом характерні різноманітні порушення психомоторики, які виявляються, з одного боку, в моторній недостатності, відсутності рухів співдружності, а з іншого — в появі одноманітних, стереотипних рухів у вигляді згинання і розгинання пальців рук, потягувань, махів кистями рук, підстрибуванні, обертання довкола себе, бігання навшпиньки тощо. Особливо характерні кругові рухи кистями рук біля зовнішніх кутів очей. Такі рухи з'являються або посилюються при хвилюванні, при спробі дорослого вступити в контакт з дитиною.

Багатьом дітям з аутизмом притаманна підвищена лякливість, вразливість, схильністю до страхів, при цьому особливо виражений страх новизни, який розглядається як хворобливо загострений інстинкт самозбереження.

При роботі з аутичними дітьми, слід використовувати різні методики та техніки. Це когнітивно-поведінкова терапія, прикладний аналіз поведінки (АВА), ігрова терапія, соціальні історії, комунікативні тренінги та багато іншого.

Вчені вважають, що ігрова терапія досить вдало доповнює всі інші методики, так як її основою є терапевтична гра. Тому що гра, для дітей - це провідна форма їхньої діяльності, в якій усвідомлюється та вивчається навколишній світ, відкривається простір для особистої творчості, активності самопізнання і самовираження.

За допомогою ігрової терапії можна налагодити контакт з дитино та стати другом для неї головне дотримуватись правил гри:

· Підтримати дитину в момент вираження нею емоцій, почуттів (якщо дитина закричала – покричіть разом з дитиною; якщо упала – присядьте біля неї, завдяки цьому дитина не буде відчувати себе одинокою).

· Під час терапевтичних ігор дитині потрібно пояснити її поведінку шляхом власних емоцій.

· Вивчивши дитину, розуміючи мотиви її поведінки, бажання тільки тоді пропонувати нові більш адекватні способи прояву емоцій.

· Не допускати прояву агресії по відношенню до людей іграшок (в такій ситуації перевести агресію дитини на пісок, крупу, подушку).

· Якщо діти під час гри змінила хід не змушуйте її змінити дії, а самі продовжуйте гру.

· Поступове ведення контролюючих правил і заборон.

Адже терапія являє собою метод корекції емоційних та поведінкових розладів у дітей, в основу якого покладений природній для дитини спосіб взаємодії з оточуючим світом - гра. Гра являється для дитини тим самим, що мова для дорослої людини. Здатність до гри важлива складова розвитку.

Організація занять з аутичною дитиною передбачає створення умов та простору для гри. Ігрова діяльність дітей з аутизмом відрізняється від ігор звичайних дітей, та має свою специфіку.

Аутична дитина сама організовує свою «гру», переважно використовуючи не ігровий матеріал, а предмети домашнього вжитку і не любить, щоб до гри хтось приєднувався. Вона може довго і одноманітно грати зі взуттям, шнурками, папером, вимикачами, дротами тощо. Тому важливо щоб батьки та спеціалісти, які працюють з дитиною, стали не тільки партнерами в грі, але й вводили особисті елементи гри, а потім і нові ігрові сценарії. При цьому, необхідно пам’ятати, що вводити власні ігрові сценарії потрібно з великою обережністю. Ні в якому разі не прискорювати події, а діяти тактично та м’яко, щоб не зіпсувати відносини, які ви намагаєтесь побудувати з дитиною. Спочатку потрібно бути уважним пасивним спостерігачем, потім, коли ви вивчили алгоритм дій дитини і бачите, що дитина спокійно реагує на вашу присутність, ви можете спробувати приєднатися до гри дитини на її умовах. Після цього, ви, поступово, можете вносити нові елементи гри.

Особливість гри аутичних дітей полягає в тому, що дітям з аутичним спектром подобається маніпулювати різними предметами. Через цей етап пізнання предметного світу проходять всі діти раннього віку. Однак, аутичні діти на довгий час «застряють» в цьому періоді. Основна мотивація їх маніпуляції з предметами та іграшками полягає в отриманні сенсорних відчуттів від взаємодії з ними. Саме бажанням отримувати різноманітні сенсорні ефекти, пояснюється активна зацікавленість аутичної дитини до різних предметів (може подобатись крутити, кидати на підлогу, нюхати, пробувати на смак.

А ось діяти з предметами відповідно до їх функціонального призначення дитина відмовляється, так як соціальне значення предмета для неї менш важливе ніж отримання сенсорних відчуттів від маніпуляцій з цими предметами.

Треба пам’ятати, що корекційна робота з дітьми, що мають аутизм, буде досить тривалою, і на перших етапах взаємодії дитина може взагалі відмовитись вступати з вами в контакт, не кажучи вже про спільну гру.

Дитина з аутизмом має одну або декілька улюблених ігор, в які вона може грати постійно. Особливістю даної стереотипної гри є те, що для оточуючих сенс даної гри залишається загадкою. В цій грі є лише один учасник, це сама дитина і в дану гру вона нікого не впускає. Для гри характерна незмінність, тобто гра, яка вже існує залишається незмінною протягом довготривалого часу (дитина протягом значного проміжку часу виконує одні і ті ж самі дії, в тій самій послідовності, як вчора, тиждень тому і т.д.). Отже, необхідно уважно спостерігати за діями, які виконує дитина, щоб знати їх послідовність та у слушний момент спробувати приєднатися до цієї гри м’яко та ненав’язливо.

Стереотипна гра має свої плюси та мінуси. Позитивною стороною даної гри є те, що за допомогою цієї гри можна не тільки побудувати стосунки з дитиною, й стати їй другом. Під час гри в дитини з’являється відчуття безпеки, що в свою чергу веде до зменшення різних негативних переживань. За допомогою стереотипної гри дитина може себе збалансувати для продовження роботи, або зменшити перевантаження. Навіть, коли у дитини починається істерика, можна запустити стереотипну гру і таким чином переключити увагу дитини на те заняття від якого вона отримує задоволення.

Аутичні діти люблять маніпулювати предметами заради отримання сенсорних відчуттів, отже сенсорними іграми можна назвати ті ігри, мета яких полягає в тому, щоб дати дитині нові відчуття.

Сенсорні ігри, мають свої підгрупи:

· зорові,

· слухові,

· тактильні,

· рухові,

· ігри з запахами,

· смакові.

Зорові ігри зв’язані з баченням (спостереженням) дитиною яскравих кольорів, спостереженням за перетіканням одного кольору в інший, змішуванням кольорів. Прикладом таких ігор є ігри з кольоровим піском, або пофарбованим рисом, ігри з фарбами. Для даної гри необхідно взяти фарби, пензлик та декілька прозорих пластикових, або скляних стаканчиків з водою. Потім намочений пензлик вмочити у фарбу( будь-якого кольору) зафарбувати одну склянку з водою даним кольором, а іншу другим, наступним кроком може бути змішування одного кольору з іншим, в результаті може вийти 3-й колір.

Слухові ігри - це ігри в яких дитина чує різноманітність звуків починаючи від шелесту листя до звучання музичних інструментів та вчиться їх розрізняти. Наприклад, у вас є заздалегідь підібрані звуки (запис на телефоні), ви включаєте даний звук і дитина має сказати, або показати на картку, на якій зображений музичний інструмент, тощо. Дати дитині пошарудіти коробкою, в якій насипана крупа, потім запропонувати декілька інших коробок і дитина має наслух знайти іншу коробку з таким самим звуком.

Тактильні ігри, це коли дитина відчуває за допомогою дотиків і розрізняє предмети та іграшки за своєю фактурою від м’якого плюшевого ведмедика до прохолодної, гладкої поверхні скла, розрізняє за величиною та формою предмети.

Прикладом даної гри можуть бути ігри з пластиліном, глиною, піском (малювання піском по склу) та крупами. Можна використати різні невеличкі торбинки, або глечики, в яких, будуть заходитись різні наповнювачі (манка, рис, гречка, шишки, каштани, грецькі горіхи, вода, і т.д.) і дитина має вгадати, що в середині, теж саме можна робити з цифрами та буквами, тощо. Можливо дитині подобається грати з фольгою. Можна взяти фольгу, спочатку, зім’яти її та зробити кульку, потім знову вирівняти і т.д.

Вдома можна ходити по гороху, квасолі або іншим крупам. Дозволяйте дітям влітку якомога частіше бігати босоніж по траві, піску, вологій глині, по гальці.

Рухові ігри - це ігри, які дають відчуття рухів тіла в просторі (біг, танці, ходьба тощо.). Можна покружляти дитину в повітрі, при цьому промовляючи «полетіли-полетіли…». Вправи на м’ячі, батуті, танці тощо.

Ігри з запахами - це ігри в яких дитина вчиться розрізняти та ідентифікувати різні запахи. В цій грі можна використовувати фломастери, які мають запах (наприклад, жовтий фломастер має запах лимона, а оранжевий, пахне апельсином і т.д.). Коли дитина малює такими фломастерами, вона відчуває запах і може припинити малювати і почати нюхати фломастер. В цей момент можна запропонувати вибрати, щось із предметів (муляж або справжні фрукти і т.д.) чи карток, що так само пахне. Або коли мама щось готує і смачно пахне, можна запропонувати дитині вгадати, або вибрати з карток , на яких зображена їжа, що готує мама.

Смакові ігри, коли дитина вчиться розрізняти різні продукти харчування та страви. Як відомо, що діти з аутизмом мають складнощі в харчуванні, це проявляється в уподобанні одноманітної їжі, відмові від їжі. Тому даний вид гри може допомогти подолати деякі труднощі в цьому питані. В даній грі на початку це може бути проста взаємодія з новою їжею (доторкнутись до їжі виделкою, рукою, понюхати їжу, спробувати на смак, перекинути їжу в інший посуд, або викинути її в смітник). Потім можливе незвичайне оформлення їжі, якщо наприклад дитині подобаються геометричні фігури, спробувати їжу викласти у геометричній формі і т.д.

Головною метою вищезазначених ігор є налагодження контакту та взаємодії з оточуючими людьми. Отже ігрову діяльність можна використати як маленькі кроки на зустріч до спільної гри та комунікації. Треба пам’ятати, що ігрова діяльність має починатись з легких ігор (від легкого до складного). Якщо дитина добре спілкується з дорослим і в грі дотримується правил, дотримується черговості у грі, то можна спробувати підключити її в мікро групу до іншої дитини. Але треба пам’ятати, що спочатку дітям даємо грати в прості ігри та завдання. Необхідно, щоб діти звикли одне до одного і відчували себе комфортно. З першу потрібно дітям дати однакові завдання, щоб вони виконували їх та спостерігали одне за одним. Коли вони звикнуть один до одного, можна давати одне легке спільне завдання, і лише потім взаємодія між ними може моделюватися в більш складну гру та комунікацію. Слід пам’ятати, що основною задачею групових занять є створення умов та формування у дітей мотивації до взаємодії, розвиток довільної регуляції, та розвиток зорової і слухової уваги.

Сюжетно – рольові ігри, також присутні у аутичних дітей, але це довгий та тернистий шлях. Саме в цій грі діти можуть брати на себе різноманітні ролі, та проживати соціальні ситуації із життя з різними переживаннями та емоціями. За допомогою сюжетно – рольової гри, а також додаванням елементів соціальних історій, можна змінити поведінку та відношення до ситуацій, в яких дитина почуває себе некомфортно та напружено в результаті чого у дитини з’являється негативна реакція та поведінка (похід у магазин, поїздка в поїзді, візит до лікаря і т.д.). Потрібно запитувати дитину про те, що на її думку відчувають інші люди в цій ситуації. Тому ми повинні допомогти дитині думати над альтернативними варіантами поведінки, з урахуванням особистого та особливого уявлення про соціальне оточення. В справжній рольовій грі ви слідуєте за дитиною, та водночас допомагаєте їй розширити та збагатити сюжет, поступово дитина вчиться підтримувати емоційний баланс та оперувати різними емоціями.

Також можна використовувати методику «Floortime», яку розробив американський дитячий психіатр Стенлі Грінспен. Він вважає, що дитина з аутизмом застряє на одній із шести стадій розвитку:

ü Цікавість до навколишнього світу;

ü Прив’язаність;

ü Двостороння комунікація;

ü Усвідомлення себе;

ü Емоційні ідеї;

ü Емоційне мислення.

Основне завдання методу «Floortime» - допомогти дитині пройти через всі стадії. Тобто, дорослий підхоплює зацікавленість дитини, стереотипну діяльність, наприклад дитина відчиняє та закриває двері, дорослий робить теж саме, або притримує двері рукою. В результаті чого, дитина може звернути увагу на дорослого, що є однією з головних цілей побудови двосторонньої комунікації (між дитиною та дорослим). Дорослий не пропонує нових ідей у грі, а розвиває ідеї дитини, ставить питання і т.д., тим самим розвиває у дитини здібність пояснювати, уточнювати та аналізувати.

У грі ми опираємось на інтереси дитини, щоб спровокувати розвиток спільної уваги, контактності, уміння спілкуватися, спільно вирішувати проблеми, появу творчих та логічних ідей. Для досягнення поставленої мети потрібно не лише йти за дитиною, але провокувати її до самостійних дій. Необхідно розуміти натяки, які надсилає дитина, для ініціювання нових моментів взаємодії та навчання. Коли ви йдете за дитиною, то можете легко привернути її увагу,викликати емоції і тим самим, допоможете їй виконати завдання. Також потрібно коментувати свої дії, щоб дитина розуміла ситуацію в якій вона знаходиться.

В решті решт, без гри не може обійтися корекційна робота з аутичною дитиною. Гра є тренувальним майданчиком для ефективного контакту з дорослими та дітьми, а також підготовкою до соціальних та побутових складових життя. За допомогою гри ми вносимо в життя дитини емоційний зміст, розвиток сюжету розширюємо уявлення дитини про навколишній світ, відволікаємо її від звичних способів аутостимуляцій та формуємо інтерес до навколишнього світу. У грі розвивається довільна увага дитини, створюються передумови для її незалежної, спонтанної, довільної поведінки в цілому.

Гра є важливою складовою в кореційній роботі, вона допоможе дитині ефективно працювати зі страхами, агресією та негативною поведінкою, а також допомогти дитині піднятися в гору по сходинкам розвитку.

Ознаки сенсорних проблем у дітей з РСА:

• ходіння навшпиньках;

• затискування вух;

• розкачування;

• протестні реакції на запахи та смаки;

• невдоволення через контакт шкіри з деякими матеріалами;

• нюхання пальців;

• нелюбов до темряви або яскравого світла;

• рухи руками або предметами перед очима;

• любов до вібрації;

• недостатня або надлишкова реакція на тепло (холод, біль);

• приємні відчуття від здавлювання, тісного одягу, жування та лизання речей тощо.

Коментарi